Село, центр сільради. Розташоване на лівому березі р.Дністра (колись на півострові, оточеному із трьох боків водою), за 10 км. від районного центру Галича. Назви частин села: Вигін, Дошкове, Кут, . До складу Дубівців входить присілок Дегова. Через село пролягають автодорога Галич-Маринопіль та залізнична колія Львів - Івано-Франківськ. За 1км. від населенного пункту знаходиться залізнична станція Дубівці. На 1 січня 2001 р. в селі проживало 2105 осіб, налічувалися 723 двори. Типові прізвища жителів: Бибик, Галюк, Горбяк, Гривінський, Драгомирецький, Кирдяк, Лапка, Легінь, Литвин, Озарко, Савчук, Трощук.  Походження назви населенного пункту трактується кількома версіями. За легендою, на місці села в давнину росли густі діброви. Під час одного з ворожих набігів якийсь чоловік, утікаючи від нападників, заховався в цьому лісі у дуплі старого дуба і тиким чином врятувався від загибелі. Заснувавши тут поселення, чоловік назвав його Дубівцями на честь свого рятівника. Здавна побутує й переказ про те, що дане найменування пов'язане із проживанням у селі суднобудівників, які виготовляли човни - так звані "дуби". Існує також версія про пожодження топоніма Дубівці від однойменного населенного пункту поблизу Тернополя чи Чернівців, звідки в Галичину прибули переселенці. Найвірогідніше, що свою назву Дубівці отримали ще у праслов'янську дохристиянську епоху на честь першого осадника чи власника поселення - Дуба.
   Знахідки перших слідів людини на території населеного пункту відносяться до часів пізнього палеоліту (80-10 тис.р. до н.е.). На дубівецьких височинах буяло життя і у III тис. до н.е. Тут виявлено велике трипільське поселення. Носії цієї археологічної культури залишили після себе значну кількість посуду та численні знаряддя праці: крем'яні відбійники, ретумери, точильні камені, сокири, долота, тесла. Поселенці вміли обробляти метал, ткати полотно. Сучасне село утворилося в результаті об'єднання в ХIХ ст. трьох самостійних населенних пунктів - власне  Дубівців, Дегови, та Перевозів (у 90-х рр. присілок Перевози приєднано до с.Маринополя). Обидва населенні пункти в ХIV ст., очевидно, належали князям, бо після захоплення Підкарпаття Польщею вони відійшли не у приватні володіння, а до королівського домену. Вже в перших письмових згадках про села Дубівці (1419 р.) й Дегову (1453 р.) зазначається, що їх власниками є галицькі старости (Петро Одровонж, а пізніше Микола з Любліна), які опікуються королівськими маєтностями. Належність Дубівців та Дегови до королівщини зробила можливим ознайомлення із середньовічною історією цих населинич пунктів завдяки збереженним люстраціям королівських земель.
   Під час визвольної війни 1648-1654 рр. та в часи татарських нападів обидва населенні пункти зазнали жахливого спустошення. Половина будівель згоріла, місцеві жителі або загинули, або подалися шукати іншого притулку. Подорожуючи Галичиною, німецький мандрівник Ульріх фон Вердум 3 січня 1672 р. записав у соєму щоденнику таку інформацію про село: "Воно належить Галицькому староству, розміщується під самим Дністром. Костьолу в Дубівцях немає, осади дуже зруйновані. Місцевість навколо вкрита дубовими лісами". Після поділу Польщі колишній галицький староста Йосип Потоцький викупив обидва населенні пункти. Саме він згадується як перший власник названих сіл у реєстрі землевласників за 1774 р. Той самий Потоцький через 5 років надав дубівецькій церкві Різдва Пречистої Діви Марії ерекційну грамоту на володіння землею. У 1858 р. найбільша власність у селі належала Євгенові Фурсту де Лінге, котрий згодом відступив її конвентові сестер Милосердя в Маріямполі. У 1865-1866 рр. поблизу села прокладали залізничну колію. Сюди наймалися на роботу й деякі дубівчани. За проектом будівництва  виникла потреба у зміні русла Дністра. Згодом у селі побудували залізничну ствнцію. Перше маленьке дерев'яне приміщення школи в селі було спорудженне в 1846 р. У 1857 р. в селі почала діяти тривіальна школа, яка через 32 роки згадується як 1-класна етатова.Тоді ж було зведено новий шкільний будинок.На жаль, під час І Світової війни він згорів. Під час І Світової війни лінія фронту декілька разів проходила через село. Частина сільських будівель згоріла, а частину розібрали для побудови укріплень. Місцевих жителів евакуювали аж під Стрий.
   Після встановлення радянської влади в селі (1939 р.) було створено колгосп ім. Будьоного. 2 липня 1941 р. в село увійшли фашисти. Дегова була окупована тільки наступного дня. У серпні 1941р. після проливних дощів Дністер вийшов із берегів і затопив майже весь населений пункт. Пропав урожай, корм для худоби, повінь знищила запаси продуктів, зруйнувала кілька хат. Щоб урятуватись від голоду, частина дубівчан виїхала в Німеччину. У1944 р. німці, готуючись до відступу, зруйнували колію й висадили в повітря залізничну станцію, підірвали міст на Дністрі. Однак радянські війська форсували ріку у іншому місці, тому саме село уникло зруйнування. 24 липня 1944 р. в селі відновилась радянська влада. Її встановленню активно протидіяло підпілля ОУН. у 1947 р. за звинуваченнями у сприянні підпільникам та куркульстві більшовики депортували в Казахстан 27 дубовецьких сімей, а в 1949 р. - ще 10, цього разу на Далекий Схід. В кінці 1946 р. в селі організували колгосп "Прапор Жовтня". У1964 р. поблизу села відкрився гірничий цех І-Франківського цементно-шиферного комбінату, а в 1980 р. -завод сиромолотого вапняку. В1962 р. спорудженно нову школу, яка через 20 років стала затісною. Тому в 1 -й пол. 80-х років у селі було зведенне три поверхове приміщення для середньої школи з майстернями, спортивним залом, кінозалом на 624 учнівські місця. У 80-х рр. стали до ладу новий медпункт і торгівельний комплекс. У 1995 р. в селі засновано селянську спілку ім. короля Данила Галицького. Діють також 2 фермерські господарства, що мають відповідно по 32 і 75 га землі. Діти навчаються в загальноосвітній школі І-ІІ ступенів. У селі є пологовий будинок, бібліотека, Народний дім, філія відділу зв'язку, крамниці. Останнім часом побудовано приміщення амбулаторії, в якій працюють 12 медпрацівників.
      " Міста і села Галицького району: історія, пам'ятки, особистості".  автор З.Федунків